abramshlimazl

#хуцпа. #евреи. #иудаизм. #сатанизм. часть4

На початку цієї статті ми показали 5 фундаментальних положень антирелігії Єзекиїла. Ісус спростував всіх їх разом і кожне з них зокрема, в черговий раз утвердивши Арійську Тезу. 1. Всупереч фарисейському критерію «тільки іудеї є людьми, всі інші – тварини»

Ісус обгрунтував розподіл на «ближніх» і «дальніх» за критерієм добрих справ. Твої ближні – це ті, які чинять тобі справи милосердя, отже, люблять тебе або принаймні симпатизують. Про це відверто сказано у знаменитій притчі про милосердного арійця-самарянина, який допоміг незнайомій пораненій людині, яку іудейські священик і левіт байдуже залишили помирати (Лука 10.28–40). Самаряни були арійським народом, що мешкав на території Самарії – між Галілеєю та Іудеєю – і, як відомо, перебував з іудеями у стані хронічної ворожнечі. 

2. Всупереч фарисейському «одноразовому існуванню», Ісус підтвердив фундаментальну істину Примордіальної традиції про те, що людських дух розвивається шляхом багаторазового земного втілення. Для позначення цього феномену Ісус застосовує загальновживане гелленське слово «палінгенезія», що є синонімом латинського «реінкарнація». «Тоді озвавсь Петро і сказав до Нього: Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати? Ісус відповів їм: Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії (тобто під час наступних втілень) стократно одержите і життя вічне успадкуєте» (Матвій 19.28—29). 

3. «бог» Єзекиїла є злобною, жорстокою, дріб’язковою, заздрісною істотою. Натомість арійський Бог-Творець ставиться до людей як до своїх улюблених дітей і бажає, що вони називали його своїм Небесним Батьком: «Отче наш, що єси на небесах...» (Матвій 6.9–12). 

Ісус утверджує арійську концепцію радісного, цікавого, захоплюючого світу, доброзичливого для щирих людей:

«Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже. Щасливі лагідні, бо вони успадкують Землю. Щасливі засмучені, бо вони отримають допомогу. Щасливі голодні та спраглі праведності, бо вони наситяться. Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя. Щасливі чисті серцем, бо вони побачать Бога. Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика» (Матвій 5.3–12). 

Цей світ сповнений пригод і можливостей, він сприятливий для розвитку тих, що прагнуть вищого: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і найдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, находить; хто стукає, тому відчинять» (Матвій 7.7-8). 

4. «бог« Єзекиїла принижує все сильне і здорове, натомість підтримує все слабке і хворобливе. Завдяки цій особливості він став богом паразитів, оскільки, по-перше, вони завжди слабкіші своїх господарів (донорів), по-друге, не прагнуть до розвитку шляхом правильної еволюційної змагальності. Правильна змагальність – це коли перемога досягається посиленням себе, а не ослабленням опонента. Ієгова не вміє творити силу – він вміє тільки розкладати і руйнувати, і цього достатньо для його прихильників, адже фаза розпаду суспільства – це золота доба для паразитів. 

Натомість вся Добра Новина Ісуса Хреста і всі його діяння – це утвердження духовної і фізичної сили та краси. Ісус сказав людям «Ви – боги!» (Іван 10.34), «Істинно кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться, і нічого не буде для вас неможливого» (Матвій 17.20). Він масово зцілював людей, «і сила Господня була на Ньому, щоб оздоровляти» (Лука 5.17). При цьому Він допомагав людям розбудити дрімаючу в них силу віри, і дуже радів, коли їм це вдавалося: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе» (Матвій 9.22). За словами Ісуса, він прийшов у світ «звіщати Добру Новину про Царство боже» (Лука 4.43), а «Царство боже здобувається силою, і ті, хто застосовують силу, схоплюють його» (Матвій 11.12). 

Тож Ісус навчав своїх послідовників, і навчає нас, щоб ми були сильними і сміливо застосовували свою силу. Для цього потрібно постійно вдосконалюватися, перебувати у стані чистоти і краси, внутрішньо світитися: «Ви – світло світу. Тож хай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небесах» (Матвій 5.14–16). 5. Згідно з пророцтвом Єзекиїла, Іудейське царство відновить «раб Ієгови» – месія (помазаник) з роду Давида, що стане іудейським царем. Для Ісуса ця тема взагалі була смішною, хоча б тому, що білявий Давид був филистимлянином, арійським воїном, поетом та музикантом. Іудеїв він використовував тільки в ролі допоміжного війська і не мав жодного відношення до Єзекиїла з його хворобливими фантазіями. 

ХУЦПА – ХУЛА ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА

Після викриття богоборчого, тобто сатанинського світогляду («сатана» означає противник), треба було показати його носіїв. І Ісус це зробив максимально відверто, концентровано й однозначно. Вся його критика була спрямована тільки на фарисеїв. При цьому Він зовсім не зачіпав садукеїв, хоча вони були далеко не бездоганними. 

Така відмінність у ставленні Ісуса до фарисеїв і садукеїв на перший погляд виглядає загадковою. Адже і одні, і другі були іудеями, разом входили до іудейського органу самоврядування – Синедріону, однаково хотіли вбити Ісуса, разом його схопили і засудили до страти. То чому Ісус виступив з нищівною критикою тільки фарисеїв? 

Розгадка в тому, що носіями світогляду Єзекиїла і практики хуцпи були саме фарисеї, натомість садукеї, як родова аристократія, мали усталені уявлення про честь і багато в чому не погоджувалися з фарисейськими ідеологією і практикою. Саме фарисеї були хуцпістами, відповідно, з великою зневагою ставилися до всіх неіудеїв

Життя неіудея для них не мало жодної вартості – не більше за життя тварини. Саме тому вони, як тільки познайомилися зі вченням Ісуса, з неймовірною легкістю ухвалили рішення про його вбивство. Це сталося після того, як фарисеї застосували проти Ісуса хуцпу, але Він тут же її виявив і обернув проти них. Ось як це відбулося. Добра Новина розповідає про зібрання однієї місцевої громади, де був чоловік з паралізованою рукою. 

«І мовив Ісус до чоловіка, який мав суху руку: Стань посередині! Підвівся той і став. 

Тоді Ісус промовив до фарисеїв: Питаю вас: що годиться в суботу чинити – добро чи зло, спасти життя чи погубити? Вони мовчали. Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, і, глянувши кругом на всіх, каже до чоловіка: Простягни руку! І той простягнув, і рука його стала здоровою, як і друга. Фарисеї ж, сповнені безумства, вийшли і зараз же прийняли рішення проти Ісуса, щоб Його погубити» (Матвій 12.9–14, Марко 3.1–6, Лука 6.6–11). Відверто сатанинська поведінка! 

Далі Добра Новина вперше розповідає про практичне застосування фарисеями хуцпи: «Тоді ж привели до Нього біснуватого: сліпого та німого, і Він зцілив його, так що німий і говорив, і бачив. І здивувалися всі люди, а фарисеї, які прийшли з Єрусалима, сказали: Отой Вельзевула має і не інакше виганяє бісів, як тільки Вельзевулом, князем бісівським. Тоді Ісус, знаючи думки їхні, прикликав їх до себе й заговорив притчами до них: Як може сатана сатану виганяти? 

Коли яке царство поділене саме в собі, те царство не може встоятись. І кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встоїться. І коли яка родина розділена сама в собі, не може та родина встоятись. І коли сатана сатану виганяє, то він розділений у собі самому – як же тоді вдержиться його царство? Він не може встоятись, і кінець настав йому. 

Істинно кажу вам: усе буде відпущене синам людським, гріхи та богохульства, скільки б вони не хулили, але хула на Духа не проститься. І коли хто скаже слово проти Сина людського, проститься йому. Але хто вирече хулу проти Святого Духа, тому повіки не проститься ні в цьому світі, ні в наступному: він буде винен у гріху вічнім. Вони бо мовили: Він має нечистого духа» (Матвій 12.22–32, Марко 3.20–30).

По-друге, Він показав, що хуцпа – це хула проти Святого Духа, який є Духом Істини. Хуцпа – це демонстративне, свідоме і добровільне заперечення очевидної істини. Це підрив самих основ світобудови і людського співіснування. Це порушення вселенських правил і заколот проти Творця Всесвіту. 

Тут же Ісус пояснює, що хуцпа – це не щось зовнішнє чи випадкове, а закономірне продовження сатанинської сутності фарисеїв: «І далі сказав Ісус фарисеям: Виплекаєте добре дерево, то й плід його буде добрий; а посадите погане дерево, то й плід його буде поганий. Бо дерево пізнається з плоду. Гадючий роде, як можете говорити слова добрі, будучи злими? З повноти бо серця уста промовляють. Добра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж з лихого скарбу лихе виносить. Кажу бо вам: за кожне пусте слово, яке скажуть люди, дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш засуджений» (Матвій 12.33–37). Думка, слово, мова – це величезна сила, яка може змінювати людину і навколишній світ як на добро, так і на зло. «Хіба не розумієте, що все те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить? А те, що з уст виходить, іде з серця і сквернить людину; із серця бо виходять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства» (Матвій 15.17–19). Серце (серцевина, середина, центр) – це символ духовної сутності, втіленої в людську форму, це істинне людське Я. 

Брудні думки і брехливі слова вказують на брудну душу, яка, проте, має шанс очиститися і оновитися. 

Натомість хуцпа вказує на зіпсовану, темну, потворну, закам’янілу духовну сутність, неспроможну до покаяння – визнання своїх гріхів і волі до оновлення свідомості, а без покаяння нема прощення. Тому хуцпа – хула проти Святого Духа Істини – це єдиний з гріхів, що не має прощення. Бо для прощення потрібне покаяння, а хуцпісти на нього вже не здатні.

Error

Anonymous comments are disabled in this journal

default userpic

Your reply will be screened

Your IP address will be recorded