abramshlimazl

Дезертири і покинуті знамена на початку війни на Донбасі

Початок війни на Донбасі: штурм і оборона

Коли під час штурму ми вискочили на центральний вхід СБУ, виявилося, що він був забарикадований за всіма правилами воєнної тактики. Будівлю було укріплено грамотно: вогневі точки, пастки на сходах, дах, підготовлений до захисту від штурмового десанту, — це почерк кадрових військових, а не тих, хто просто проходив строкову службу. Якби вони вирішили захищати будівлю, ми неминуче зазнали б значних втрат.

Я і мій заступник йшли першими, зачищаючи будівлю і перевіряючи приміщення, вийшли на дах, де були встановлені два прапори — Народного ополчення Донбасу і триколор.

В будівлі залишилися прапор УСБУ і державний прапор! Кожен військовий знає, що при відході та евакуації найперше рятують прапор частини і тим більше — державний прапор. Але вони залишилися стояти в кабінеті біля крісла керівника... 

Загалом ситуація була абсолютно дикою: ми перебували в їхній будівлі, а співробітники СБУ навіть не приходили на службу, не кажучи вже про надання нам якоїсь допомоги, хоча би інформаційної — про обстановку в місті.  За винятком одного офіцера, дуже розумного, до речі, що спеціалізувався на антитерорі. Решти, яка мала щонайменше допомагати нам звільняти будинок, не було. Вони всі кудись зникли разом з усіма службами.

Війна на Донбасі. Співробітники місцевого СБУ ніяк не допомагали українським військовим

— Ну а хоча би керівника УСБУ ви бачили? Чому саме він не керував антитерористичною операцією, як і мало бути за законом?

— Абсурд ситуації полягав у тому, що посада, яка в мирний час нарозхват і дорогого коштує, тут виявилася незатребуваною. Утворився правовий вакуум, і керівник УСБУ конче був потрібен для легалізації наших антитерористичних дій. Отримавши відповідні повноваження, начальник УДО запропонував цю посаду мені. На що я сказав, що бажання такого не маю, але в разі відповідного указу виконаю його. Згодом мені було доручено зайнятися підготовкою звільнення Донецької обладміністрації, у зв'язку з чим посада начальника УСБУ пропонувалася ще двом особам, які категорично відмовилися від неї.

— А решта спецпідрозділів — «Сокіл», «Альфа», «Омега» тощо — куди поділися?

Всі місцеві силовики також перебували у ступорі й не виявляли бажання брати участь в операції зі звільнення ОДА, знаходячи безліч пояснень. Крім того, на той момент багато хто з них уже пройшов через Майдан і бачив ситуацію, що склалася, та її наслідки. Ставили запитання: чому ви вважаєте, що тут треба штурмувати, а в Києві цього не робили? На наради приїжджав і Ходаковський, який став відомим згодом і потім очолив батальйон «Схід», входив до керівництва ДНР.

Саме у дворі Донецького СБУ стоїть сумнозвісна нині каплиця. Вона потрапляє в кадр майже щоразу, коли показують наших полонених, після Іловайська. Це все той самий двір Донецького СБУ, де тепер відбуваються допити наших військовополонених.

Війна на Донбасі. Каплиця у дворі Донецького СБУ

— Тими днями я приєдналася в Zello-рація до місцевих груп — Донецьк, Луганськ, Горлівка. Хотілося зрозуміти, що відбувається там насправді, якими є місцеві настрої. Слухаючи переговори, була вражена кількістю людей, які аж ніяк не співчували, скажемо так,  центру. Звичайні місцеві люди відстежували пересування, як я тепер розумію, ваших же підрозділів, активно обмінювалися інформацією і були налаштовані вкрай недоброзичливо до українських військових. Ви відчували ставлення місцевих до вас? Ви ж стикалися з ними, хоча б закуповуючи продукти в магазині? У мене тоді склалося враження, що багато хто там ненавидить все, що виходить з Києва.

— Це правильне враження. У всякому разі, з моїм воно збігається. Ставлення було, м'яко кажучи, недоброзичливе. Нам не допомагали не тільки цивільні, але, як я зазначив, навіть співробітники СБУ, які носа не показували на службі.

— Штурм обладміністрації було скасовано через відсутність керівництва СБУ, підтримку місцевих силовиків?

Місцеві силовики вирішили залишитися в стороні, але мені було сказано, що незважаючи на це, штурм адміністрації відбудеться. Планувалося, що допомогу в штурмі нам надасть третій полк кіровоградського спецназу, що охороняв Донецький аеропорт. Але оскільки він належав до ЗСУ, а не внутрішніх військ, сказали, що його використання в цій ситуації може бути розцінене як незаконне. І можливо, вони зможуть допомогти нам лише  боєприпасами. Після цього стало зрозуміло, що здійснювати штурм нам доведеться своїми силами, тобто із застосуванням нашого спецназу. 

На третій або четвертий день перебування там ми почали посилено готуватися до штурму ДонОДА. Ми тренувалися вибивати двері й зачищати кабінети — прямо у приміщенні СБУ. На відміну від «Альфи», атакуючого підрозділу, бійці «Булата» підготовлені до оборони. Хоча обидва підрозділи є суб'єктами антитерористичної діяльності.

Ми вирушили вивчати панівні висоти в районі ОДА. Встановили, що прохід снайперських пар на дах буде видно, непомітно накрити своїм вогнем адміністрацію ми не могли, наші пересування відстежувало місцеве населення, двері було заблоковано замками. Зрештою ми розуміли, що снайперські пари не зможуть підтримати своїм вогнем атаку «Булата».

Крім того, снайпери почали ставити запитання. Як їм відрізнити цивільного від озброєного бойовика, який незаконно заволодів зброєю? Хто конкретно віддаватиме команду на відкриття вогню? Ситуація загострювалася в моральному плані, у нас з'явилися хворі і втікачі — один із керівників нашої медслужби просто зібрався і поїхав на вокзал.

Нам вдалося дістати план-схему будівлі, щоправда, дуже поганої якості. Штурмові драбини та засоби для вибивання дверей, перекушування дроту тощо взяли у місцевих співробітників МНС, пожежна частина яких була розташована неподалік.

У свою чергу, учасники протесту до нашої атаки були готові: пляшки з горючою сумішшю, величезні барикади з шин, що змушували пересуватися зігзагом. Ми зайнялися визначенням слабких місць в їхній обороні, через які можна було з мінімальними втратами увірватися і знищити озброєних бойовиків. Нам було відомо, де перебуває керівництво цього опору.

— Яким чином ви дізналися про це?

— Було проведено певну оперативно-агентурну роботу. Знайдено низку людей, готових допомагати інформацією. Один погодився підказати, де що розташоване, і навіть надати нам бейджики, завдяки яким протестувальники-бойовики, що були всередині, впізнавали один одного. Ми збиралися ввести в будівлю наших озброєних людей, які при початку штурму зсередини підтримають нашу атаку і при прориві підкажуть, куди рухатися штурм-групі.

— Це був місцевий?

— Так.

— А чому він взявся допомагати, так ризикуючи?

— Це був один із учасників Майдану в Києві, звільнений з податкової. У нього була умова: я вам допоможу, а ви мене потім відновіть у податковій міліції. Генерали пообіцяли, але податкова Донецька не відбулася, і згодом його було взято на службу в наше управління.

Вночі ми готувалися до штурму. Надходила інформація, що частина місцевих силовиків  («Альфа», «Сокіл», «Беркут») будуть допомагати протестувальникам, в тому числі штурмувати будівлю СБУ. Таким чином, ситуація переходила у протистояння між силовиками

«Київ перестав виходити на зв'язок»

— Як ви збиралися утримувати будівлю СБУ, та ще й штурмувати облдержадміністрацію з одним боєкомплектом на кожного?

— Ось так і збиралися... Нам потрібні були боєприпаси, щоби тримати оборону. На всі наші запити Києву забезпечити нас боєпостачанням, не кажучи про харчування особового складу, нам казали: так-так, вам допоможуть зараз. 

Нам взагалі не було де брати патрони, а ситуація загострювалася щодня.

Але в результаті боєприпасів нам так і не дали. З Києва від верховного головнокомандувача і глави адміністрації перестала надходити інформація. Кілька днів тривали ці гойдалки з обіцянок. Нічого з необхідного для виконання завдань не забезпечувалося. А кіровоградський спецназ сам в оточенні в аеропорту, і боєприпаси можуть знадобитися їм самим, тим більше, немає ніяких правових підстав для їх передачі.

Ми вже зрозуміли, що нам взагалі ніде брати патрони, а ситуація загострювалася щодня. Оскільки ми вже відкрили вогонь при спробі противника вибити нас з будівлі СБУ, і там були постраждалі, ситуація могла почати розвиватися дуже стрімко.

Ще готуючись до штурму будівлі СБУ, ми усвідомлювали, що відразу ж треба готуватися і до оборони, адже в разі атаки на звільнену нами будівлю питання стоятиме лише скільки ми протримаємося. І ми розуміли, що довго не зможемо. Прикидали, наскільки швидко горітиме будівля.

Кілька разів нас попереджали, що будівлю СБУ збираються штурмувати і що заготовлено пляшки із запальною сумішшю. Тоді Київ просто перестав виходити з нами на зв'язок.

— З технічних причин?

— Ні, вони просто перестали брати слухавку.

— А хто в Києві віддавав вам розпорядження, керував цією операцією?

— Відповідь очевидна — начальник УДО напряму підпорядковується Верховному головнокомандувачу.  Перший був зайнятий, тож керував голова адміністрації Сергій Пашинський. Там тривали переговори, приїжджав віце-прем'єр, глава обладміністрації. Ситуація була, скажімо так, нездорова. На нарадах стало абсолютно очевидно, що керівництво не знає, що робити. Крутиться вся місцева тусовка, телефонують Ахметову та іншими.

Боєприпасів ми так і не отримали, питання з харчуванням вирішували на особистих контактах. Ми залишилися сам на сам зі своїми проблемами.

Надійшла інформація, що буде штурм. Не ми, а нас і будівлю СБУ спалять. Тому було вирішено залишити Донеччину. Дехто з командирів пропонував переодягнутися в цивільне і виходити, сховавши зброю під одягом. Але мої люди були озброєні по-важкому — зі снайперськими комплексами і кулеметами, які так просто не прикопати.

Я так розумію, що було не дуже цікаво, чи повернуться ці 200 осіб.

Ми вивезли особовий склад з будівлі СБУ, «запозичивши» маршрутний автобус. На щастя, серед наших офіцерів були люди, які мають відповідні навички водіння. За допомогою організації місцевих воїнів-афганців, які добре розуміли трагізм нашого становища, згодом залишали Донецьк туристичними автобусами, викликаними для перевезення... юнацького ансамблю. Ми забилися в них з усім озброєнням. .

— Вибачте мені за таке запитання, але в підсумку вийшла якась героїчно-безглузда операція...

— Великою мірою, так і є. У підсумку нас кинули. Виживали ми на підніжному корму.

— Чому так сталося, як ви вважаєте? Керівництво про щось домовилося і ваше завдання втратило свою актуальність?

— Я так розумію, що було не дуже цікаво, чи повернуться ці 200 осіб. Але те, як склалася б наша доля в найгіршому для нас варіанті, могло би послужити відправною точкою для розвитку війни на Донбасі.

— Як ви вважаєте, якби операція завершилася успішно, сьогодні ситуація на Донбасі була б іншою?

— Історія не знає умовного способу. Але якби у нас були боєприпаси та підтримка інших силових структур, візьму на себе сміливість стверджувати, що, скоріш за все, ця донецька історія тоді ж і закінчилася б. Але в історії України з'явилася б ще одна кривава дата. Адже штурм неминуче закінчився би смертю десятків, а то й сотень людей, більшість з яких були б цивільними. І на той момент загибель такої кількості людей була ще за межею людського розуміння. Тоді ми ще не готові були мислити категоріями «малої крові».

Коли ми прибули з Донецька, глава адміністрації привітав нас з успішним виконанням завдання і сказав, що ми єдині з військових зробили це. Ніхто з силовиків не виконав поставлене завдання.

Ми передали два трофейних прапори і доповіли про те, що нами евакуйовано прапор донецького УСБУ, який згодом так і залишився незатребуваним керівництвом СБУ. І потихеньку ця військова машина почала рухатися. Частини почали виходити з місць постійної дислокації і хоча б намагатися виконувати поставлені їм завдання.

Війна на Донбасі. Керівники операції в. о. глави АП Сергій Пашинський і начальник УДО Валерій Гелетей з першими трофеями

— Указ про взяття під охорону ДонОДА діє досі?

— Гадаю, що так, адже указу про його скасування нам не доводили.

— Сьогодні фактично призначений єдиний новий керівник силового відомства підполковник Олексій Оцерклевич. Реальний бойовий офіцер, на відміну від багатьох, але широкому загалу відомий переважно завдяки рукостисканню з Моторолою, через що навіть поширилися чутки, що це все вигадки російських ЗМІ, а в українській армії такого офіцера не існує. Як ви ставитеся до цього рукостискання?

— Вперше про офіцера з позивним «Купол» я дізнався, коли мені було поставлено задачу підготувати групу військових із контрснайперського підрозділу «Грім» для надання допомоги і ведення бойових дій в Донецькому аеропорту.

Звинувачувати підполковника Оцерклевича в цьому можуть тільки люди, які гадки не мають про реальну війну, та й про історію воєн. Тому що споконвіку закляті вороги і непримиренні на полі бою противники — подивіться історичну хроніку — вітаючи один одного відданням військової честі, зустрічалися ось так, для обміну полоненими, передачі поранених і вбитих. І такого роду «рукостискання з ворогом», як це обговорюється диванними аналітиками, не має нічого спільного ані зі зрадою, ані з легкодухістю. Це закони, традиції і звичаї війни, і нічого ганебного в цьому в цій конкретній ситуації немає.

Другу частину інтерв'ю читайте за посиланням. У другій частині — про звільнення Слов'янська та інших міст; незаконне прослуховування в Управлінні держохорони; слідкування за прем'єром та іншими вищими посадовими особами; першу реакцію в штабі АТО на інформацію про збитий «Боїнг»; десяток замахів на гаранта Конституції і про те, як збиралися повертати біглого президента.

Error

Anonymous comments are disabled in this journal

default userpic

Your reply will be screened

Your IP address will be recorded