February 19th, 2019

шевченко

Провокація українофобів-підарасів

Згідно з анонсом, оригінальна виставка УКРАЇНОФОБНОГО ГІВНА повинна була милувати ЛЯКАТИ киян та гостей міста до 10 березня. Однак проект "Квантовий стрибок Шевченка" довелось тимчасово закрити. 

українофоби-підараси знущаються над Шевченком
українофоби-підараси знущаються над Шевченком

11 лютого у київському метро з'явилась незвична ПРОВОКАЦІЯ УКРАЇНОФОБІВ виставка "Квантовий стрибок Шевченка". Її організували БАРИГИ- Київський метрополітен, МУДАКИ « Національний музей Тараса Шевченка» та УКРАЇНОФОБ ілюстратор Олександр Греков. 

За словами працівників Національного музею імені Тараса Шевченка, молодий чоловік з ножем пошкодив роботи ілюстратора ПІДАРАСА Олександра Грекова. Інцидент стався на 16 – 17 лютого. 

Організатори виставки запевняють, що були готові до критики, адже сучасне мистецтво ПІДАРСТВО не всім до вподоби. Проте вони не очікували такого вандалізму. Після екстреної наради оригінальну УКРАЇНОФОБНУ  виставку вирішили достроково закрити, адже мистецтвознавці МУДАКИ побоювались, що агресивна людина з ножем може ще й нашкодити пасажирам метрополітену. 

«Акти подібного вандалізму і агресії не лише порушують Закони України, але і заперечують саму спробу створення мультикультурного простору, штовхають нас до тоталітарного суспільства, коли окрема група людей вирішує, яке мистецтво має право на існування, а яке є "дегенеративним" або "неправильним",
– йдеться в офіційній заяві з цитатами від хейтерів.   

аГА!..» МУЛЬТІКУЛЬТОРНОГО простору«!!!  насаджувати гидоту і знущатись над героями нації,це охуєнноє »мистецтво«!

...ХТО ЗАПЛАТИВ ВИРОДКУ ?

познущатись,обгадити ШЕВЧЕНКА-ГОРДІСТЬ НАЦІЇ ! 

ЗБОЧЄНЦІ-УКРАЇНОФОБИ

маму свою малюй ! з головою в унітазі,виродок

мазня українофоба-пєдіка алєксанда Грєкова

українофоби-підараси знущаються над Шевченком-мазня українофоба-пєдіка алєксанда Грєкова
українофоби-підараси знущаються над Шевченком-мазня українофоба-пєдіка алєксанда Грєкова
Collapse )
Фронт зима

СПОГАД ПРО "НІЧ З 18 НА 20 ЛЮТОГО"



Я на дереві у Маріїнському парку 18 лютого 2014



Цей текст я мусила написати дуже давно, ще 5 років тому. Мусила записати спогади про цей день для історії. Але щоразу щось заважало. Не буду брехати, що було страшно чи боляче – банально не могла самоорганізуватись, завжди знаходилось щось більш термінове.
Я наївно думала, що завжди встигну, бо нічого не забуду. Ага, зараз :(. Кілька років на війні, плюс контузія – і позабувала значну частину подій.

Зараз я на службі, і в мене знов обмаль часу. Але треба. Як пам’ятаю зараз, сьогодні, так і напишу. Без фотографій, на які могла б спертися, бо вони позникали, коли у перше літо війни я не мала чим сплатити за хостінг. Коротше, можливо, я щось пам’ятаю неправильно. Але відтягати далі вже точно нема куди. Пишу. Це будуть дуже особисті спогади, тільки моїми очима, через мої відчуття.

Отже, 18 лютого 2014 року зранку колона з Майдану прийшла в Маріїнський парк. На чолі колони йшли політики – точно пам’ятаю, що був Олег Тягнибок. Я бігла з фотоапаратом попереду і потрапила до парку в числі перших. Майже одразу залізла на високе дерево, за мною туди заліз громадський активіст, колишній військовий пан Олександр Ушинський. Він хотів прив’язати високо на дереві український прапор, прив’язав його і залишився – вочевидь, підстрахувати мене.

Що будуть сутички з «Беркутом» – в принципі, було зрозумілим, бо протести вдруге (як перед 19 січня) зайшли у глухий кут, і похід до Верховної ради, явна спроба з нього вибратись, передбачувано мав закінчитись новим побоїщем. Але масштабів його я, звичайно, не могла собі уявити.

Силовиків і мітингувальників розділяв паркан з металевих секцій. Попереду повстанців стояла котрась із сотень, всі в одностроях і металевих касках. Силовики (вочевидь, ВВшники) були у чорній формі, в екіпіровці, зі щитами, у три ряди. За ними на певній відстані стояли «тітушки», теж непогано екіпіровані, деякі в одностроях, деякі в касках. Дуже скоро «прогалина» між ВВшниками і тітушками заповнилась «беркутами». Повстанців було багато, але фізично здатних битися (молодих підготовлених чоловіків) було явно менше, ніж їхніх противників, і я ще якийсь час думала, що на атаку вони не наважаться.

Наважились. Першим в атаку пішов лівий фланг, за ним напіддав центр, беркути відступили ближче до ВР і почали відстрілюватись гумовими кулями. У поліцію летіли коктейлі Молотова, ті кидали у повстанців гранати. Тітушня, використовуючи замість щитів дверцята від вуличних біотуалетів, жбурлялася камінням.

Я встигла побачити «беркута», що цілиться у мене, і сховалась за стовбур, куля влучила у дерево. А якби влучив у мене – гарантоване падіння з дерева і зламаний, враховуючи висоту, хребет. Нагадаю, що ніякої зброї при мені не було, були в одній руці фотоапарат, в іншій відеокамера, також на мені був помаранчевий жилет і шолом з написами «Преса».



В якийсь момент театр воєнних дій склався таким чином, що між противниками опинилася довша за кидок гранати нейтралка, і якраз на цій нейтралці дерево, де сиділи ми з паном Ушинським. Було зрозуміло, що якщо беркути з тітушнею захоплять цю територію, вони стягнуть нас із дерева і заб’ють ногами. Але нам було не до того, бо пан Олександр побачив внизу різні музейні експонати, на кшталт зірваних з «беркутів» погонів, і зліз, щоб їх позбирати. У цей момент бою як такого майже не було, і мене розібрали заздрощі, бо я теж великий любитель таких експонатів. Отже, я злізла і почала збирати й собі. А потім стало ліньки знову дряпатись на дерево, тим більше, що саме в ту мить у Маріїнці нічого особливо цікавого не відбувалося. Одночасно я почула звуки вибухів десь з боку Інститутської і пішла подивитись, що робиться там. Схоже на те, що цей вибір врятував мені життя, бо хвилин за 10 у Маріїнці почався Армагеддон.

Далі я знімала на Інститутській. У мене була дуже вигідна позиція – у ніші, звідки можна було знімати одночасно обидві сторони – і силовиків, і повстанців. Туди не залітало каміння і кулі, але періодично забігали «беркути», коли їм вдавалося відтіснити майданівців і захопити нову територію. За деякий час поліцію відганяли на «старі рубежі», і ця ситуація повторювалась кілька разів. Один із «беркутів» забіг у нішу, вдарив мене кийком по ребрах і зірвав із шиї журналістський бейджик.



Було багато вибухів, газу, каміння.

В якийсь момент поруч зі мною в ніші опинилася літня жінка. Вона затулялася металевим щитом, підібраним десь на полі бою. Була дуже злякана. Я сказала їй віддати щит котромусь із хлопців, йому він потрібніший, а її за цей щит беркути просто уб’ють. Вона не одразу зрозуміла, що я їй кажу, але зрештою послухалась.

Collapse )

Почему-то один взгляд на заголовок этой статьи вызывает в памяти словосочетание "массовое убийство"



Для тех, кто не знает английского языка, скажу, что согласно подзаголовку статьи в газете "Таймс колонист" (мы тут в  народе ее называем "Таймс коммунист") за прошедший год - год, когда необольшевистское правительство Джастина Трюдо легализовало в Канаде наркотики - в провинции Британская Колумбия от передоза умерло больше людей, чем в результате самоубийств, уголовных убийств и автокатастроф вместе взятых.

Не знаю, почему мне  на ум приходит словосочетание "массовое убийство населения"?